Нікішенко Ю. І. Символіка рослинних орнаментів української вишивки на одязі початку XX ст.

27 листопада 2012 г.

УДК 947.7:[323.15:008]

Нікішенко Ю. І.

СИМВОЛІКА РОСЛИННИХ ОРНАМЕНТІВ УКРАЇНСЬКОЇ ВИШИВКИ НА ОДЯЗІ ПОЧАТКУ XX ст.

Рослинний світ—дерева, квіти, трави — міцно вкорінений у традиційній свідомості українського народу. Пишна природа, літнє різнотрав'я не може залишити людину байдужою, а тому рослини при­ сутні і в піснях, і в казках, і в приповідках; з ними пов'язані повір'я та забобони, вони є неодмінними атрибутами лікувальних та магічних дій, родинно-побутових та календарних обрядів. Можна згадати багато переказів, де згадується чудодійна, чарівна сила рослин. Візьмемо хоча б історію про пошуки квітки папороті, яка виконує будь-які бажання того, хто нею володіє; оповіді про чарівну розрив-траву, яка відмикає будь-які замки, чи про траву нечуй­ вітер. Певно, через свою пишність, буйний квіт, здатність розпускатися рано навесні зілля частіше асоціюється в народній уяві з молодістю, весною, розквітом, здоров'ям. Були, втім, і нечисті, "відьом­ські", "бісівські" рослини (приміром, белена, дур­ман, осот). Були рослини-обереги, які використо­ вувались для захисту від нечистої сили та лихого ока.

Рослинний світ, відіграючи важливу роль у світоглядній сфері традиційно-побутової культури українців, широко представлений в українській на­родній орнаментиці. Ми зустрічаємо рослинні ор­наменти і на керамічних виробах, і в петриківських розписах, і в архітектурному декорі. Окрему ціка­вість для нас становлять орнаменти на тканинах, зокрема на одязі, оскільки їхня символіка зберігає нарівні з глибокою архаїкою також і відображення тих процесів, які відбувалися в етнічній культурі українців та в українському суспільстві впродовж останніх кількох століть і особливо в XIX—XX ст.

Відомий український дослідник народної ор­ наментики М. Селівачов вважає, що рослинне осмислення назв більшості візерунків, навіть най­більш геометризованих та абстрактних, належить до її специфічних рис [1]. Це зауважували й інші. Але щодо орнаментів вишивок на одязі, то, хоча вишитий рослинним орнаментом одяг відомий за археологічними даними ще з давньоруської доби, переважати саме в народних вишивках рослинні орнаменти почали тільки з XIX ст.

Домінуючими, початковими для вишивок на одязі орнаментами до XIX ст. все ж вважаються орнаменти геометричні. Про це ще наприкінці XIX ст. писав у своїй статті "Отличительные черты южно-русской народной орнаментики" Хведір Вовк [2], але там же він зауважував, що вже на його час рослинні або сильно геометризован і рослинні орнаменти, що є похідними від геометричних, по­ стають характерними рисами орнаменту україн­ських вишивок, доповнюючи також орнаменти рослинної назви [3]. Цей момент для нас дуже важ­ливий, оскільки він наочно показує поступовість переходу від використання у вишивках на одязі орнаментів геометричної групи до орнаментів гру­пи рослинної. Нас у цьому разі більш за все має зацікавити той факт, що перехід від домінування однієї групи орнаментів до іншої відбувався посту­пово, разом із змінами в традиціях та етнічній куль­турі українців. Найбільші зміни припадають на се­редину XIX ст. У цей період відбувався складний процес перетворення геометричних мотивів у рос­линні форми. Рослинні мотиви поступово посідали чільне місце в складних орнаментальних комплек­сах. Поширилися такі візерунки, як "сосонки", "хвойки", "берізки", вазонки, листя дуба, цвіт кали­ ни та інші. Складні композиції з рослинних мотивів живописного характеру стали домінуючими напри­кінці XIX ст. на півночі Київщини, на Сумщині, півдні Чернігівщини, Волині.

Змінам однієї групи орнаментів на іншу спри­яли різні чинники, але, на нашу думку, це не могло вплинути на докорінну зміну функцій орнаментів вишивок. Тобто, хоча наперед почала виступати декоративна, естетична функція вишивки, знаковість її орнаментів не втратила свого значення. Інакше кажучи, рослинні орнаменти та орнаменти рослинної назви могли де в чому перебрати на себе функції давніших геометричних орнаментів і від­повідно деякі специфічні риси їхньої символіки.

Ми можемо виділити кілька груп рослинних орнаментів: в'юнкі рослинні, дерева та кущі, квіти, чародійні рослини. Характерно, що в більшості ви­падків саме зображення рослини може не читатися, бути абстрактним, а мотиви—різнитися за назвою. Отже, коли йдеться про чіткий малюнок, приміром, ягід чи винограду, ми можемо говорити про дійсне існування системи рослинних зображень, яка утверджується у вишивках на одязі українців у XIX — на початку XX ст. Але коли звернутися до сильно геометризованих та геометричних зобра­жень, які лише осмислюються як рослинні, то мож­на припустити, що власна символіка цих зобра­жень, пов'язана з архаїчними рисами свідомості, могла зберегтись, але назва цим мотивам була піді­брана більш сучасна, відповідна до змін у народній культурі даного періоду. Зокрема, нам траплялись варіанти назв геометричних орнаментів, які демон­струють саме поступовість змін та їхній частковий характер: суто геометричні мотиви називалися "барвінки", "хмелик", "сосонка", або інакше — "павонія", "фуксія".

На нашу думку, поступовість складання нової символічно-знакової системи орнаментів на одязі дала можливість співіснувати кільком компонен­там, які стали чинниками знаковості. Передусім маємо враховувати ті світоглядні уявлення, які по­бутували в народно-міфологічному прошарку укра­їнської культури ще в дохристиянську добу і ви­ явилися найстійкішими. Крім того, сюди увійшли мотиви, пов'язані з близькосхідними варіантами як архаїчної доби, так і візантійського мистецтва та ісламської культури. Зокрема, саме контактами з Близьким Сходом пояснював появу окремих гео­метричних та геометризованих орнаментів рослин­ної назви в українських вишивках Г. Павлуць- кий [4]. Втім, він же зауважував, що тенденції по­ ширення квіткових мотивів типу "брокар", виши­ваних "хрестиком", нічого спільного з українським мистецтвом не мають [5]. Певний, а може й сут­тєвий вплив на орнаменти вишивок та їхню сим­воліку мала доба бароко, окремі аспекти мистецтва якої продовжували існувати в народній культурній традиції до початку XX ст. і мали великий вплив на українську орнаментику загалом. На нашу думку, завершальним фактором стали квіткові орнаменти типу "брокар", які поклали початок тенденціям до окремих уніфікаційних процесів у регіональній специфіці вишивок на одязі (і не лише на ньому), але саме через барокові орнаменти та барокові мо­тиви почала творитися нова символіка орнамен­ тальних мотивів, яка увібрала в себе всі вже вказані особливості, а, крім того, багато взяла від церков­но-християнської символіки і тих символічних си­ стем, що сформувались в європейській культурній традиції на другу половину XIX ст.

У найзагальнішому вигляді символіку рослин та квітів визначають як вічне цвітіння, невмирущу красу. Але коли ми звернемось до усного фольк­лору українців, то побачимо, що між рослинами, представленими там, і назвами орнаментальних мотивів є розбіжності. У вишивках ми можемо зустріти всі рослини, які згадуються в обрядових піснях та використовуються в родинній обрядо­вості; натомість там майже немає назв орнаментів, які б асоціювалися з легендами апокрифічного смислу, тих, що використовуються з лікувальними та магічними цілями, рослин-оберегів. Ми не мо­жемо нині дати цьому вичерпне пояснення; можна лише припустити, що відсутні в орнаментах групи рослин були відносно табуйованими, їх не зобра­ жали, зокрема на одязі.

Звернімося до мотивів, які в орнаментах виши­вок на одязі зустрічаються найчастіше. Найдавні­шими з них, на нашу думку, є мотиви, пов'язані з в'юнкими рослинами, зокрема, "хміль", "хмелик", "виноград"; мотиви, пов'язані з хвойними дере­вами — "сосонки", "ялинки"; та, можливо, мотиви, що походять від зображення дуба. Ці орнаменталь­ні мотиви ми можемо вивести з дохристиянських вірувань і вважати їх відносно архаїчними у вишив­ ках на одязі.

Почнемо з орнаменту "дубове листя". Він час­ то зустрічається в стилізованому вигляді у вишив­ках Київщини, Волині, Полтавщини, Східного По­ділля. Дослідники вишивок на одязі відзначають, що для українців характерна відсутність повного зображення дерев та кущів в орнаментальних мо­тивах, натомість ціле заміняють частиною — квіта­ми, листям, гілками. Тому зображення дубового листя можемо пов'язати із символікою дуба, який був сакральним деревом слов'янського світу, сим­волом життя, сонця, вічності буття, довгого віку та структури світобудови ("світовим деревом"). У да­ному разі таке зображення могло виступати як за­гальне побажання здоров'я, довголіття; вишите на плечових уставках жіночої сорочки, воно могло підсилювати руку, надавати їй міцності. Орнамент "дубове листя" міг слугувати й оберегом від лиха. Крім того, цілком вірогідно, на сорочці, як і на інших предметах, що входили до життєвого прос­тору людини, могли бути наявними окремі міфоло­гічні сюжети чи фрагменти креативних міфів. В та­кому випадку зображення дубового листя могло асоціюватися із кроною "світового дерева". Мож­ливо також, що це зображення мало відношення до легенд та міфів про "вмістилище душі" (згадаймо їхні відображення в чарівних казках, де йдеться про скриню на вершечку дуба, в якій зберігається смерть або сила антигероя), і в такому разі цей орнамент набував значення захисту від смерті.

Оберегом можемо вважати й орнаменти, пов'я­зані з хвойними рослинами: "сосонки", "ялинки". Іноді самі зображення нічого спільного з хвойними деревами не мають, приміром, мотив "сосонки" більше подібний до меандру. Тому ми припуска­ємо, що в даному випадку символіка мотиву може виводитися з поняття "вічність", "безкінечність" (що є основним значенням меандру), а за аналогією з вічнозеленою хвоєю сосни могло привести до появи подібних назв. Крім того, хвойні дерева здавна є оберегами від "нечистої сили", що також могло спричинити використання їх в орнаментах вишивки на одязі.

Що стосується хмелю, то споконвіку цю рос­лину пов'язують як із креативними міфами, так і з виокремленням різних пір року. Хміль — давня священна рослина, яку використовували для виго­товлення ритуальних напоїв; в українському фольклорі він зазвичай символізує пишність, буян­ня, розквіт, молодість ("буйний хміль", "хміль зе­ лененький"). Хміль у вишивках на сорочках часто бачимо не лише на плечових уставках (поликах), а й на подолі, завершуючи нижній рівень одягу, та­ким чином забезпечуючи зв'язок людини із зем­лею. Тут виділяється специфічна символіка зага­лом усіх зображень в'юнких рослин — вони могли перебирати на себе символіку хвилястих геомет­ричних орнаментів ("безконечників" тощо), які означали зв'язок води із землею, та меандрів, які через свою безкінечність замикали коло і відділяли безпосередній простір людини від довколишнього світу. Загалом же цей мотив, вишитий у комплексі з іншими орнаментами, міг означати зміну пір року, молодість або зрілість (в залежності від окремих нюансів зображення), пишність, здоров'я. У моло­дих жінок орнамент "хміль" (разом із геометрич­ ними ромбічними орнаментами), вишитий на со­рочці, міг призначатися для посилення дітородних функцій (адже існують припущення, що в'юнкі рослини могли асоціюватися не лише з водою, а й із зображенням змії, яка є символом чоловічого на­ чала).

Одним із вельми поширених орнаментів у XIX ст. стає мотив "виноград" ("виноградна лоза", "горішками виноград" тощо), який і досі є одним із найчастіше вживаних у вишивках на одязі майже всіх регіонів України. Причому ще в середині XIX ст. цей малюнок мав рідше геометричні форми, і лише на початок XX ст. набув натуралізованих обрисів, перетворившись на детальні сюжетні зо­ браження виноградних грон або композиції з пере­плетеної виноградної лози. Цей мотив, за нашими спостереженнями, досить поширений на правому березі Дніпра, в південних регіонах України, на Буковині (там вважають, що це вплив молдавських традицій). Характерно, що цей орнамент досить часто використовують нині для весільного одягу, що дає нам можливість провести аналогії з весіль­ ними обрядовими піснями, де виноград асоцію­ ється з веселим, добрим життям. Аналогічну сим­ воліку виноград мав і в російській традиції, де сим­ волізував хороше, "солодке", щасливе життя [6]. На думку дослідниці російської вишивки Г. Маслової, виноградну лозу як один з елементів рослинного походження було включено в народну вишивку, вірогідно, під впливом міського або монастир­ського середовища [7]. В українській орнаментиці символіка мотиву "виноград" також може виводи­тись із християнської символіки і, зокрема, з іко­нографії доби раннього українського бароко, коли поширюються і стають популярними сюжети "Христос — виноградна лоза", "Христос у вино­граднику", "Христос у точилі", а сама виноградна лоза та виноградні грона з листям стають невід'єм­ ними деталями архітектурного декору. У христи­янстві це один із найпоширеніших символів, де Христа уособлює виноградна лоза, учнів — її па­гони. В давньоєврейській символіці виноградна лоза представляє ізраїльтян як богообраний народ, вона є символом миру та добробуту [8]. Крім того, сам виноград часто символізує родючість [9]. Мож­ливо, останнім можна також пояснити широке ви­ користання мотиву "виноград" саме на жіночих со­ рочках, а особливо — на весільному одязі. На нашу думку, в народній свідомості цей мотив міг ви­ тіснити архаїчні геометричні орнаменти, які нано­сились на жіночий одяг з метою підсилення саме відтворних функцій жінки.

Такий мотив, як "троянда", "рожа", "ружа", "хрещата ружа", теж можна віднести до своєрідних нововведень в орнаментиці вишивок на одязі. До­ слідники виводять її походження з геометричних орнаментів шляхом ускладнення хрестиків, розе­ток [10], дехто, зокрема Г. Павлуцький, вбачає в цьому мотиві близькосхідні впливи [11]. Можливо, саме через велику варіантність назв цього орна­менту можна припустити, що спершу це були справді геометричні орнаменти, які поступово, під впливом загальнокультурних тенденцій видозміни­лися до спочатку схематичного, а потім натура­лістичного зображення квітки троянди, хоча варто зауважити, що назва "рожа" належить в Україні не лише до троянди, яку ще називають "ружа", а й до шипшини та рослини, яку всі знають під назвою "мальва". Цей мотив, безумовно, поширюється через вплив міщанського та панського середовища, де він у XIX ст. був надзвичайно популярний, зокрема й у вишивці, а, крім того, він був невід'єм­ ною частиною інтер'єрного декору. Інтенсивному поширенню орнаментів із зображенням троянд сприяли альбоми орнаментів типу "брокар", які да­ вали багато варіантів цього мотиву. Найвірогідні­ше, що символіка цього мотиву не має коріння в давніх символах, а пов'язана з християнською тра­дицією. Згідно з легендою, троянда росла в раю і не мала колючок. Вона присвячена Діві Марії та сим­ волізує її, а біла троянда стала символом чистоти і невинності [12] (досить згадати поширену тради­цію давати в руки нареченій букет троянд і при­крашати трояндами весільне вбрання). Відповідно в народній культурі цей мотив міг утвердитись як символ кохання(червонат роянда),молодості, жит­тя, чистоти й пишності. Саме з цими поняттями переплітається квітка троянди у фольклорі як укра­їнців, так і багатьох інших народів. Крім того, якщо звернутися до тих геометричних мотивів, із яких виводять походження орнаменту "рожа", або "тро­янда", то саме їхня хрещата або зірчаста компо­зиція, мотив восьмипелюсткової розетки чи маль­ тійського хреста, може свідчити про те, що крім уже суто християнських, "рожа" може нести й окремі давні значення, наближені до солярних сим­ волів або символів неба.

Ще один із рослинних мотивів, які входили до найпоширеніших серед вишивок XIX — початку XX ст., є мотив "полуниці", "полуничник" або "су­ниці". За нашими спостереженнями, він був поши­рений у різних регіонах України — і на Поділлі, і в Середній Наддніпрянщині, його серед найпоши­реніших мотивів рослинного походження називає, зокрема, Хв. Вовк [13]. Але якщо у вишивках XIX ст. орнамент "полуниці" має геометричні риси, то у XX ст. він набуває реалістичного характеру, іноді такі мотиви бачимо у вишивці у вигляді окре­мих мотивів-сюжетів, не з'єднаних у суцільну ор­наментальну смугу. Солодкі плоди, ягоди у фольк­лорі кінця XIX ст. були образом кохання. Крім того, "дерево, гілки, рослини з плодами та ягодами, що часто зустрічалися в орнаменті, були символом благополуччя" [14]. Тобто популярність мотиву "полуниці" може випливати саме з фольклорних джерел, які перетворюються на основні зв'язки се­лянського середовища з обрядово-міфологічним рівнем традиційної культури минулого. Наявність такої вишивки на рукавах сорочки могла бути по­ бажанням щастя, любові, багатства. Крім того, мо­тив "полуниці" міг також де в чому успадкувати давню символіку, спільну для в'юнких рослин та загалом для рослинних орнаментів — вони могли означати розквіт, молодість, вічність життя. А чер­воні достиглі ягоди могли бути побажанням щасливого подружнього життя та ознакою того, що одяг належить молодій жінці "у повній силі".

Із символікою ягід можемо співвіднести й та­кий популярний нині мотив вишивки, як "калина". На Україні вона здавна вважалася символом любо­ві, щастя, багатства, краси й надії. Калина симво­лізувала жінку "у повній силі" і була невід'ємною частиною шлюбної обрядовості. В Росії калина часто символізувала дівочість, те ж саме значення мала і вишня. Можна припустити, що мотив "ка­лини" міг потрапити до вишивок на одязі саме тому, що калина була символом дорослості дівчи­ни, жіночності (калину малювали на стінах хат або вивішували під стріхою кетяги калини, коли в хаті була дочка на виданні й батьки чекали сватів). Втім, символіка цієї рослини мала і зворотний бік: вона символізувала розлуку, смерть, зв'язок з потойбіч­ним життям, шлях у потойбічний світ ("калиновий міст"). Тому, хоча калину і згадують як один із важливих вишиваних мотивів, не можна сказати, що він був надто поширений, оскільки сама сим­ воліка калини не сприяла охочому нанесенню її на одяг. Фактично, цей мотив використовувався вже у XX ст. і більше пов'язаний із символікою ягід взагалі.

Щодо інших рослин та квітів, то їхня символіка в українському фольклорі (а це реально відбилося і на орнаментах вишивок) набула на початок XX ст. подібності до тієї, що побутувала по всій Європі і поширилась у XIX ст. в міщанському і дворян­ському середовищі Росії. Так, незабудки вишивали з побажанням "не забувати" [15]. Барвінок як віч­нозелена рослина був символом вірності, волошки символізували скромність і ніжність; червоні са­дові маки означали красу й молодість. Двоколірні фіалки та фіалки різних кольорів означали весе­ лощі й радість, поєднання "в парі", а лісові фіал­ки — тугу. Лілея як квітка, присвячена Діві Марії, означала чистоту й невинність [16], через що, мож­ливо, стала популярна як мотив для вишивання дівочих сорочок. Така "наука" про окрему симво­ліку квітів поступово переходила з міста в сільське середовище і там уже перепліталась із фольклор­ ними мотивами. Цей процес супроводжувався поширенням рослинних орнаментів типу "брокар", які поступово стали домінувати у вишивках на одязі центральних та південних регіонів України. В результаті склалася та орнаментальна система вишивок, яку нині вважають традиційно україн­ською, хоча формування її припадає на другу половину XIX — початок XX ст. Тоді ж склалася і символіка цих мотивів, яка, на нашу думку, скоріше походить із позаселянського (можна навіть сказа­ ти — маргінального) середовища і була сприйнята сільським суспільством як даність новим тради­ціям.

Усе це в комплексі дозволяє говорити про полісемантичність рослинних орнаментів вишивки та про глибоке, кількарівневе багатство їхнього змісту. Архаїчний шар у цьому розмаїтті вишивок кінця XIX — початку XX ст. займав уже порівняно незначне місце, оскільки процес переосмислення давніх мотивів, додавання нових рис, завдяки чому давні образи отримали нове життя, набув у народ­ ному мистецтві цього періоду яскравого виражен­ня. Перехід від умовно-геометричних мотивів до реалістичніших, таких, які точніше передають живі форми, йшов паралельно з розвитком декоратив­ності і перетворював орнаменти інформативні на більш декоративні.

Нас у цьому процесі найбільше має зацікавити те, що фактична заміна однієї орнаментальної гру­пи іншою у вишивках на одязі українців кінця XIX — початку XX ст. не перетворила її на суто декоративне явище. Поступове поширення рослин­них орнаментів, домінування й у вишивках мотивів брокарового характеру свідчить про те, що тради­ційного українського суспільства торкнулися про­цеси, які відбувалися на той час у європейському суспільстві, в європейській культурі загалом та в українській зокрема. І поступове переважання декоративної, естетичної функції вишивок, заміна одних орнаментів іншими є лише частиною цього процесу. За словами В. Василенка, "в дані часи переважала магічна основа, підкоряючи естетичне начало, надалі перемагало друге, не відстороню­ючи остаточно першого" [17].

1. Селівачов М. Р. Українська народна орнаментика XIX— XX ст. (іконографія, номінація, стилістика, типологія): Ав- тореф. на здоб. наук. ступ. док. мистецтвознавства.— К., 1996,— С 20.

2. Волков Ф. К. Отличительные черты южно-русской народной орнаментики // Труды III Археологического съезда в Ки­ еве— К., 1878,— Т. 1.— С. 320—322, 324.

3. Там само.— С. 321.


4. Павлуцький Г. Історія українського орнаменту.— К.: Видав­ництво ВУАН, 1927.— С. 12.


5. Там само.— С. 10.


6. Маслова Г. С. Орнамент русской народной вышивки как исторический источник.— М: Наука, 1978.— С. 172.


7. Там само.


8. ФолиД. Энциклопедия знаков и символов.— М: Рэфл-Бук, 1995.—С. 331.

9. Кэрлот X. Словарь символов.— M.: Рэфл-Бук, 1.— С. ИЗ.

10. Волков Ф. К. Вказ. праця.— С. 323.


11. Павлуцький Г. Вказ. праця.— С. 11.


12. ФолиД. Вказ. праця.— С. 329.

13. Волков Ф. К. Вказ. праця.— С. 322.


14. Маслова Г. С. Вказ. праця.— С. 172.


15. Там само,—С. 173.


16. Фоли Д. Энциклопедия знаков и символов.— М: Рэфл-Бук,1995.— С. 318—339; Ковальчук О. В. Українське народо­ знавство.— К.: Освіта, 1994.— С. 141—142.

17. Василенко В. М. О содержании в русском крестьянском ис­ кусстве XVIII—XIX вв. // Русское искусство XVIII— первой половины XIX века.— М.: Искусство, 1971.— С. 144.

Повернутися